Головна
Предстоятель
Єпископат
Адміністрація
Історія
Новини
Найближчі Події
Життя Святих
Православна Віра
Публікації - Бюлетень
Фотоальбом
Відео Архів
Літургійна Музика
Церковний Календар
Пожертви
Цвинтар
Ресурси - Iнтернет
Зворотний Зв'язок
В Память Героїв Круіи
Проповіді Патріарха Філарета
Книги

Заява Священного Синоду

.

Української Православної Церкви Київського Патріархату
з приводу останніх рішень РПЦ щодо церковної ситуації в Україні

Священний Синод УПЦ Київського Патріархату з сумом відзначає, що на фоні зрушень у справі подоланні церковного розділення в Україні, які сталися внаслідок діяльності робочих груп Київського Патріархату та УПЦ (МП) з підготовки до діалогу, позиція, зайнята Священним Синодом РПЦ на своєму засіданні 26 липня 2010 р. щодо церковної ситуації в Україні, є неконструктивною. У своєму «Зверненні» Синод РПЦ фактично повторив ту безплідну риторику, яку Московський Патріархат проголошував щодо церковної ситуації в Україні 10-15 років тому – так, ніби за ці роки нічого не змінилося, а її безперспективність не стала очевидною.

 

І. Особливо наголошуємо, що за своєю суттю згадане «Звернення» не має жодного стосунку до Київського Патріархату. Він, як Помісна Українська Православна Церква, є невід’ємною частиною Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви – незважаючи на те, що РПЦ та деякі однодумні з нею Церкви цього поки що не визнають.

Відповідально стверджуємо, що в Україні немає церковного розколу, а має місце лише поділ за ознакою юрисдикції (підлеглості). Тому всі слова Священного Писання, канонів, Святих Отців та інші думки і твердження, які Православна Церква використовує щодо церковних розколів, до Київського Патріархату за своєю суттю не мають жодного відношення. Вважаючи Київський Патріархат «розколом», керівництво Російської Церкви маніпулює свідомістю віруючих, вводячи їх і все суспільство в оману.

Згідно з 1 правилом святого Василія Великого розколом іменується розділення в думках про деякі предмети церковні та через питання, що допускають вилікування. Прикладом розколу святитель називає вчення про покаяння, відмінне від православного (розкол кафарів, тобто так званих чистих, які вчили, що після хрещення неможливе покаяння для тих, хто згрішив смертним гріхом, наприклад – відрікся від Христа). Сучасними прикладами розколів можна назвати розділення з приводу вживання церковних обрядів (старообрядницький розкол) чи з приводу проведення реформ церковного життя (обновленський розкол).

 

У Київському Патріархаті немає жодних відмінностей від всієї повноти Православної Церкви ані у віровченні, ані у звершенні таїнств й інших богослужінь, ані у практиці застосування норм канонічного права. Усі протилежні твердження супротивників Київського Патріархату з цього приводу є голослівними або заснованими на слабкій аргументації. Підтвердженням цього є просте порівняння Київського Патріархату з вищеназваними розколами.

 

ІІ. В історії Церкви не раз траплялися випадки церковного розділення, які сучасники вважали розколом і навіть єрессю, але з плином часу вони були оцінені інакше. Наприклад, розділення Константинопольської Церкви, викликане суперечками між послідовниками патріархів Ігнатія і Фотія, кожен з яких був непримиренним супротивником іншого, але які обидва причислені до лику святих. В новий час десятки років Московська патріархія «карловацьким розколом» іменувала Російська Православну Церкву Закордоном, але нині минулі взаємовідносини між ними названі «трагічним розділенням».

Переважна більшість випадків проголошення автокефалії Помісних Церков у ХІХ – ХХ століттях також супроводжувалася виголошенням «анафем» або іншими покараннями щодо новоутворених Церков. Але з роками «анафеми» і «схизми» забувалися, і колись розділені Церкви відновлювали молитовне та канонічне спілкування на основі взаємного визнання ієрархії й таїнств, а також статусу автокефалії. Саме такий випадок має місце і в Україні. Тому ми бачимо у віддані забуттю нинішніх суперечок та визнанні автокефалії Помісної Української Православної Церкви єдиний можливий та прийнятний шлях подолання церковного розділення в Україні.

 

ІІІ. Яскравим прикладом маніпуляції свідомістю віруючих є наведення у згаданому «Зверненні» Синоду РПЦ вирваних з контексту слів з 1 правила святого Василія Великого. У цьому синодальному документі не наводяться слова, якими сам святитель докладно характеризує відмінності єресі, розколу і самочинного зібрання. Але за його судження видається історичне посилання на думки «древніх» Кіпріана та Фірміліана. Однак з тексту правила видно, що ці думки «древніх» заперечуються «рішучою» думкою і практикою Асійських єпископів. І сам святитель Василій, сприймаючи хрещення розкольників, схиляється до іншої думки, ніж «древні», та стверджує іншу практику, ніж вони.

Процитувавши слова правила, вигідні для нинішньої позиції Московського Патріархату, Синод РПЦ не цитує інших місць з цього ж правила, наприклад, твердження, що «від початку колишнім Отцям угодно було … хрещення розкольників, як ще не далеких Церкви, приймати», яке святитель вдруге повторює нижче. Такі маніпуляції свідчать, що нинішній склад Священного Синоду РПЦ у своїх судженнях щодо церковної ситуації в Україні не здатний бути авторитетним та безстороннім тлумачем канонів і настанов Церкви.

Звинувачуючи інших у різноманітних порушеннях, Московський Патріарх та очолюваний ним Синод, як і єпископат Московського Патріархату, досі виявляють богословську неспроможність, за три роки так і не давши відповідь на важливе богословське і канонічне питання, поставлене тричі в зверненнях до них: на яких підставах в Московському Патріархаті практикою «повторного хрещення» охрещених у Київському Патріархаті порушуються Символ Віри та інші догмати Церкви, церковні канони та спотворюється традиція церковного життя? Без відповіді залишилося це питання і у згаданому «Зверненні», яке прикриває небажання відповідати розмірковуваннями про «різноманітні шляхи дії Божественної благодаті».

Як можуть вважатися богословськими авторитетами ті, хто протягом трьох років не здатен аргументовано відповісти на важливе питання церковного життя? Воістину, вони подібні до тих книжників і фарисеїв, які у відповідь на питання Спасителя про те, звідки було хрещення Іоаннове, від Бога чи від людей, своє лукавство сховали за словами: «Не знаємо» (Мф. 21:27).

 

IV. З виступів та заяв керівників Московського патріархії під час цьогорічного візиту глави РПЦ в Україну стає зрозумілим, що вони не бажають конструктивного діалогу з метою подолання розділення Української Церкви, а бажають, під приводом «зміни політичних обставин», розпочати систематичне руйнування Київського Патріархату, намагаючись залучити до цієї справи українську владу. Висловлюються побажання до влади «зняти Київський Патріархат з реєстрації» та застосувати до нього інші репресивні заходи. До нас вже починає надходити інформація про посилення активності в цьому напрямку представників Московського Патріархату в різних регіонах України.

Заявляємо, що схиляння у будь-якій формі держави чи її окремих представників до порушення Конституції та законів України, обмеження права на свободу совісті й віросповідання, інших незаконних дій щодо Київського Патріархату є роздмухуванням вогнища міжконфесійного та суспільного протистояння. Висловлюємо сподівання на те, що держава буде незмінно давати відсіч таким посяганням на основи конституційного ладу, права громадян України, суспільні мир і злагоду.

Бачимо також, що Московська патріархія має намір посилити свою активність у пошуках серед єпископату і духовенства Київського Патріархату таких осіб, які би зрадили Помісну Православну Українську Церкву та «з покаянням» перейшли до Московського Патріархату. За це їм готові пообіцяти «канонічні хіротонії», в т.ч. й проведені таємно.

Така діяльність не є новою, але вона завжди залишалася безплідною – починаючи від зради колишнього митрополита Антонія (Масендича) і закінчуючи зрадою колишнього архієпископа Юрія (Юрчика). На прикладі своєї попередньої діяльності з пошуків готових на «унію» з РПЦ, представники Московської патріархії мають переконатися, що цей шлях – безперспективний. Бо якщо хто в минулі роки і відходив від Київського Патріархату, то не у пошуках «канонічності», а через особисті конфлікти, незадоволені амбіції чи аморальну поведінку.

 

V. Зі словами особливої перестороги звертаємося до тих, кого представники Московської Церкви лукавими нашіптуваннями схилятимуть до «канонічних хіротоній». Знайте, що відречення від сану, прийнятого в Київському Патріархаті та прийняття «канонічного рукоположення» в Московському Патріархаті є відреченням від Самого Христа, Який через Таїнство поставляє священство, та хулою на Духа Святого, Який подає благодатний дар для звершення священнослужіння.

Хоча до цього часу подібні випадки були поодинокими, нам належить турбуватися навіть і про одну душу. А тому попереджаємо: той, хто наважився би в Московському Патріархаті приймати «хіротонію», бувши вже рукоположеним у Київському Патріархаті, такою дією відречеться від Спасителя, Тіло і Кров Якого неодноразово приймав і подавав іншим у Таїнстві Євхаристії. За це такий хоча і може на якийсь час бути обласканий синами віку цього, на Страшному Суді дасть відповідь перед Богом і отримає засудження з тими, хто зрадив Христа. 68 Апостольське правило свідчить: «Якщо хто єпископ, або пресвітер, або диякон, прийме від кого-небудь друге рукоположення: нехай буде вивержений від священного чина, і він, і той, хто рукоположив: тільки якщо достеменно відомо буде, що від єретиків має рукоположення». Київський Патріархат ніхто і ніколи обґрунтовано не викрив у жодній єресі, а тому кожен, хто зважився би приймати від Московського Патріархату «канонічну хіротонію», маючи рукоположення в Київському Патріархаті, підпадає під суворе визначення цього правила.

Перед новими проявами агресії з боку керівництва Московської патріархії щодо Української Церкви ми закликаємо всіх наших вірних, духовенство і єпископат до згуртування в єдності навколо Київського Патріархату, який є Помісною частиною Єдиної Святої Соборної і Апостольської Церкви. Ми віримо і переконані, що Бог, Який допомагав нам розбудовувати Помісну Православну Українську Церкву, збереже її у нинішніх бурхливих обставинах, як зберігав її в минулі роки. Ми й надалі сподіваємося на початок конструктивного діалогу з УПЦ (МП) та маємо робити все, від нас залежить, для досягнення в Україні єдності православ’я навколо єдиного Глави Церкви Христа Спасителя і Київського Патріаршого престолу.

Закликаємо на наших вірних і весь український народ Боже благословення!

ПАТРІАРХ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ РУСИ-УКРАЇНИ ФІЛАРЕТ

МИТРОПОЛИТ КРИВОРІЗЬКИЙ І НІКОПОЛЬСЬКИЙ АДРІАН

МИТРОПОЛИТ ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І БОРИСПІЛЬСЬКИЙ ДИМИТРІЙ

МИТРОПОЛИТ РІВНЕНСЬКИЙ І ОСТРОЗЬКИЙ ЄВСЕВІЙ

МИТРОПОЛИТ ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ І БУКОВИНСЬКИЙ ДАНИЛО

АРХИЄПИСКОП МИКОЛАЇВСЬКИЙ І БОГОЯВЛЕНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР

АРХИЄПИСКОП БІЛГОРОДСЬКИЙ І ОБОЯНСЬКИЙ ІОАСАФ

ЄПИСКОП СІМФЕРОПОЛЬСЬКИЙ І КРИМСЬКИЙ КЛИМЕНТ

ЄПИСКОП ВІННИЦЬКИЙ І БРАЦЛАВСЬКИЙ ОНУФРІЙ

Share This:



< PreviousNext >
You might also like: